Мешканці роками їли зі старовинного посуду. Вони зовсім не підозрювали про його високу цінність. Наразі науковцям відомо лише про трохи більше ніж тридцять збережених екземплярів білотинського фарфору. Ці рідкісні предмети розвідані в музейних зібраннях України та Польщі, а також у приватних колекціонерів.
Найбільша відома колекція раритетів належить киянину Георгію Браіловському. Окремі цілісні вироби зберігають заклади Києва, Дніпра та Варшави. У самому ж Ізяславському історико-краєзнавчому музеї є лише один знайдений під час розкопок фрагмент тарілки. При цьому у двох жителів Ізяслава збереглися цілі білотинські тарілки, які вони тривалий час застосовували у побуті. Встановити походження предметів вдалося за фірмовим клеймом «Білотин» і характерним орнаментом.
Підприємство раптово припинило своє існування на межі століть. Зараз на його колишній території в Білотині стоять бібліотека та місцевий будинок культури. Під час земляних робіт селяни постійно викопують безліч давніх керамічних уламків. Згорання фабрики через пожежу чи робітничий страйк вважають головними причинами закриття. До того ж неподалік Полонного відкрили великі поклади каоліну. Туди згодом перевезли частину майстрів і обладнання. Це могло дати поштовх для розбудови нового відомого підприємства.
Про історію цього виробництва розповів очільник Ізяславського музею Віктор Кучерук. За його словами, мануфактура працювала з 1850 по 1900 рік. Фабрика функціонувала у селі Білотин, що біля річки Гнилий Ріг неподалік сучасного Нетішинського водосховища. Своєрідне виробництво місцеві мешканці тоді називали «фарфурнею».
Юридичними власниками цієї мануфактури вважалися князі Яблоновські з Плужного. Проте вони віддали бізнес в оренду єврейському підприємцю Зусман. Останній активно інвестував гроші в модернізацію заводу. Зусман запросив досвідчених фахівців із Німеччини та Чехії. Іноземні майстри переїжджали із сім’ями та навчали місцевих ремісників. Вони запозичували кращі європейські зразки й фактично копіювали німецькі вироби. На мануфактурі виготовляли тарілки, миски, вази, кухлі, а також фаянсовий посуд для закладових їдалень.
Виготовлення порцеляни було складним і технологічним процесом. Подрібнені каолін і кварц замішували до густоти сметани. Тільки після випалу малюнок розписували вручну й повторно запікали. Техніка часто деформувалася. Половина виробленого посуду йшла в брак. Його просто викидали. Крихкий фарфор також масово бився під час транспортування кінними підводами. Спершу на мануфактурі діяв водяний двигун на річковій греблі. Згодом наприкінці ХІХ століття підприємство перевели на парові машини.
Дослідження білотинської порцеляни досі триває. Фахівці переконані, що чимало унікальних виробів досі приховано в приватних хатах. Дослідники сподіваються виявити нові екземпляри цієї забутої сторінки промисловості.