У Хмельницькому обласному художньому музеї триває виставка картин ветерана Збройних сил України Володимира Симанишина з Тернополя. Після важкого поранення, унаслідок якого він втратив кисті обох рук, чоловік знайшов сили відновитися через мистецтво. Саме малювання, яким він раніше ніколи не займався, стало для нього способом висловити біль і почати нове життя.
«Ці картини, ця виставка — не тільки про мене. Вона про кожного воїна, який сьогодні боронить країну, про біль кожного бійця, його родини, про тих, хто зараз у шпиталях», — розповів Володимир у коментарі Суспільному Хмельницький.
За освітою чоловік — будівельник. До повномасштабного вторгнення він працював у Польщі, однак повернувся до України, щоб долучитися до лав ЗСУ. Воював на Бахмутському та Луганському напрямках, а під Часовим Яром отримав поранення, яке призвело до ампутації обох кистей.
«Коли прокинувся після операції, думав лише про одне — що робити далі? Як жити без рук? І саме малювання стало відповіддю на це питання», — зізнається ветеран.
Директорка музею Ольга Долінська зазначила, що виставка проходить у межах проєкту «Від бою до полотна», створеного у співпраці з громадською організацією «Соціально-мистецький центр “ОГО”». В експозиції представлено 40 робіт художника, написаних після поранення.
«Мистецтво має силу лікувати. Воно допомагає знайти нові сенси, відчути життя і дати собі шанс рухатися далі. Ця виставка — приклад того, як творчість може стати дорогою до відновлення», — сказала Долінська.
Мати художника, Надія Симанишина, згадує, як сина переконували спробувати арт-терапію під час лікування в госпіталі. Спочатку він відмовлявся, адже не міг уявити, як тримати пензель без рук. Та волонтери допомогли — прив’язали пензлик до гумки, і саме тоді почалася його нова історія.
«Я благала: “Володя, давай спробуємо”. Він не хотів, бо соромився. Але коли вперше зробив кілька мазків пензликом, очі засяяли — він відчув, що може», — згадує жінка.
Відвідувачі виставки зізнаються, що історія митця вражає до глибини душі. Пані Валентина, чий син воює вже сьомий рік, сказала:
«Як ця людина малює без рук — це неможливо уявити. Але це і є українська сила. Якщо наші хлопці здатні творити, втративши руки, значить ми непереможні».
Нині Володимир не лише малює, а й активно живе — самостійно водить авто, займається побутовими справами, навчається на капелана та допомагає іншим ветеранам з інвалідністю віднайти віру в себе. Його приклад надихає сотні людей і доводить: сила духу здатна подолати будь-які обмеження.