На природному плато в селі Купин на Хмельниччині археологи фіксують сліди поселень, що сягають першого тисячоліття до нашої ери. У період Середньовіччя цю ділянку з крутими схилами до річки Смотрич укріпили земляними валами та кам’яною баштою, перетворивши її на оборонний об’єкт. Після руйнування фортифікацій у XVII столітті місцева єврейська громада викупила територію під кладовище, де нині збереглися надгробки з рідкісною символікою.
Про те, чому укріплення зникли і чому саме тут облаштували цвинтар, а також які сюжети можна побачити на мацевих, Суспільному Хмельницький розповів начальник відділу культури Городоцької міської ради Олег Федоров. За його словами, єврейське кладовище перестало функціонувати в середині минулого століття, а в часи Середньовіччя поселення на плато мало важливе стратегічне значення.
“З цієї точки можна було контролювати більшу частину всього поселення. З Кам’янця-Подільського теж можна було добратися тільки цією дорогою. Проглядаються і дорога, і вали. Внизу є “турецький” міст і поруч водоспад”, — пояснив Олег Федоров.
Посадовець зазначив, що саме рельєф сформував природний захист: плато оточене крутими схилами, які спускаються до Смотрича. Перші жителі з’явилися тут ще в перше тисячоліття до нашої ери, адже, за словами Федорова, на території знаходили знаряддя праці, створені в добу Раннього залізного віку, і поселення в різні епохи змінювали одне одного.
Як розповів Олег Федоров, у XVI столітті природні переваги плато підсилили штучними укріпленнями: тут збудували потужну оборонну споруду, імовірно для захисту від кочових татарських набігів. У разі небезпеки саме тут переховувалися мешканці Купина, який на той час був досить великим поселенням.
Подальшу історію цієї місцевості уточнив член громадської організації “Україна Інкогніта” Дмитро Полюхович. Він нагадав, що укріплення зруйнували у XVII столітті, після чого земля перейшла до єврейської громади і стала місцем поховань.
“Фізично вона, мабуть, була зруйнована під час козацьких війн і більше не відновлювалася. Наприкінці XVII століття місцева єврейська громада викупила цю територію під цвинтар. Тому що вона була найдешевшою, посічена валами. Мабуть, на той час стирчали кілки від дерев’яних укріплень. Крім того, євреї любили брати на відшибі, щоб там не ходили інші”, — пояснив Дмитро Полюхович.
За його словами, найперші поховання на цьому єврейському цвинтарі датуються кінцем XVII століття. На окремих надгробках збереглися зображення, які практично не трапляються на інших єврейських кладовищах України.
“Тут є дуже цікаві не характерні для інших цвинтарів України сюжети. Парочка левів — це традиційний сюжет для єврейських надгробків, а тут ми бачимо зверху парочку козерогів. Більше в Україні козероги на надгробках в Україні не зустрічаються. Є олені, лані, єдинороги”, — розповів член громадської організації “Україна Інкогніта”.
Окрему увагу, за словами Полюховича, привертає жіноче надгробок першої половини XIX століття з незвичною іконографією.
“Зображений качиний дзьоб, дві качки. Вони ніби крилами огортають навершя надгробка. І качок на інших надгробках майже немає”, — зазначив він.
Член громадської організації також наголосив, що частина мацев може й досі залишатися під шаром ґрунту, адже поховання на цвинтарі припинили в середині минулого століття. Сумарна площа давніх укріплень разом із територією єврейського кладовища, за його словами, становить близько двох гектарів.