Мурований костел Святої Анни у Новокостянтинові, зведений у другій половині XVIII століття, опинився під загрозою поступового руйнування. Архітектурна пам’ятка пізнього бароко нині потребує масштабної реставрації, однак через відсутність активної громади роботи майже не ведуться.
На Хмельниччині таких об’єктів сотні. За словами начальниці управління культури департаменту інформаційної діяльності, культури, національностей та релігій Хмельницької ОВА Валентини Лукашук, в області налічується 620 споруд, які перебувають на обліку як щойно виявлені об’єкти культурної спадщини і ще не мають статусу пам’яток місцевого або національного значення.
Новокостянтинівський костел Святої Анни входить до туристичних маршрутів і добре знаний мандрівникам. Про це розповідає власниця туристичної агенції та краєзнавиця Наталія Стрельбіцька. Вона наголошує: навіть у нинішньому стані споруда справляє сильне враження.
“І зовні, і нині ця споруда вражає своєю величчю. Це розкішний зразок пізнього бароко, який захоплює колонами, пілястрами та надзвичайно цікавою історією. Вона потребує уваги громадськості й фахових реставраторів. Безперечно, слід порушувати питання про необхідність збереження та порятунку цієї перлини Поділля”.
Храм збудували у 1788 році. На той час парафія налічувала близько двох тисяч вірян. У радянський період костел закрили і використовували як склад, а у 1987 році будівлю пошкодила пожежа. Про це розповів місцевий житель Броніслав Духнєвич, який нині доглядає за храмом.
За його словами, римо-католицька громада в селі майже зникла, але роботи навколо споруди не меншає.
“Приймаю, прибираємо, підмиваємо. Тут голуби нароблять бруду — ми все це вивозимо. Я очищаю приміщення, виконую всю цю роботу. У 2008 чи 2009 році приїжджали волонтери з Польщі — вони теж допомагали складати цеглу. Усе це вивозили, я вивозив на поля. Раніше у нас було багато католиків, серед них — чимало вчителів”.
Настоятель Летичівської римо-католицької парафії Адам Пшивускі зазначає: саме завдяки постійному догляду та волонтерській допомозі будівля не руйнується остаточно. Водночас відновлення не відбувається через відсутність повноцінної релігійної спільноти.
“Зараз там залишилося, можливо, п’ять осіб, десяти вже не буде, які вважають себе віруючими римо-католиками. Цей костел належить нам, адже там зареєстрована спільнота, і в мене є всі документи — і на будівлю, і на земельну ділянку. Усе, що вимагає держава, я контролюю і виконую. Водночас потрібно зважати на те, що це пам’ятка архітектури найвищого значення”.
З 2013 року костел Святої Анни офіційно перебуває на обліку як щойно виявлений об’єкт культурної спадщини. Валентина Лукашук визнає: відсутність громади, яка б опікувалася такими спорудами, з часом призводить до їхнього занепаду.
За її словами, ця культова будівля є однією з найбільш масштабних у регіоні і складною як для реставрації, так і для подальшого утримання.
Водночас законодавство дозволяє інший шлях збереження. Якщо храм не використовується за прямим призначенням, його можна перепрофілювати, зберігши архітектурну автентику.
“Якщо територіальна громада, на території якої розташований об’єкт, бачить інше його призначення, у відповідних випадках ми можемо дозволити зміну функції за умови належного використання та проведення реставраційних робіт”.
Історія костелу Святої Анни сьогодні є показовою для всієї Хмельниччини. Сотні щойно виявлених пам’яток залишаються між минулим і майбутнім, очікуючи рішення, яке визначить, чи збережуть вони свою тишу для наступних поколінь.