У 2025 році перелік нематеріальної культурної спадщини Хмельниччини поповнився вісьмома новими елементами. Йдеться про кулінарні традиції, родинні обряди та пісенну культуру, які десятиліттями живуть у громадах і передаються з покоління в покоління.
Про оновлення обласного переліку розповіла директорка Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтва, заслужена артистка України Мая Онищук. За її словами, сьогодні нематеріальну спадщину дедалі частіше називають живою, адже вона існує не в музеях, а в родинах, побуті та щоденних практиках людей.
Чому жива спадщина набула особливого значення
Питання збереження культурних традицій набуло нового сенсу в умовах повномасштабної війни. Саме з культури, а не з кордонів, почалися спроби заперечення української ідентичності.
“Ви пам’ятаєте початок повномасштабного вторгнення, коли всі російські медіа говорили, що український борщ – це не український борщ. Вони почали не з територій, а з культури, пісні, вишиванки”, – зазначила Мая Онищук.
У 2024 році на Хмельниччині відбувся всеукраїнський симпозіум з нематеріальної культурної спадщини. Протягом двох днів представники 16 областей разом з експертною комісією працювали з громадами, навчаючись ідентифікувати та осмислювати живу спадщину.
Ключовий критерій – безперервне побутування традиції щонайменше 50 років. Саме тому до переліку потрапляють елементи, які живуть у родинах, як, наприклад, зіньківська ковбаса, без якої в окремих селах не минає жодне свято.
Як громади презентували свої традиції
Відбір нових елементів відбувався публічно. Кожна громада презентувала свою спадщину – через розповіді, фото, відео і навіть дегустації. У результаті експертна комісія додала вісім елементів до обласного переліку, ще два перебувають на етапі доопрацювання.
Серед них – легенди Городоччини та мачанка, які наразі готують до повторного подання.
Вісім елементів, що увійшли до переліку у 2025 році
- Традиція приготування страви “Огірки” в Меджибізькій громаді – страва на основі м’яса, капусти та квашених огірків без томатів, яка має характерну кислинку.
- Випікання “Святкових вобаринків” у селі Велика Яромирка Городоцької громади – родинна випічка з заварного тіста з великою кількістю яєць і карамелізованим цукром.
- Традиційна практика приготування “Капусняку із затиркою та печеними бараболями” у селі Балакири, де картоплю і капусняк подають окремо, зберігаючи локальний спосіб споживання.
- Приготування “Печеної картопляної кишки” як локального кулінарного надбання села Жищенці.
- Родинні знання та практика виготовлення “Купинської ковбаси” у селі Купин Городоцької громади з перемеленого м’яса різних частин тушки.
- Місцева кулінарна традиція “Пікун-перекладинець” із села Щаснівка Волочиської громади, де дрібну картоплю готують у печі шарами з салом і подають з мачанкою.
- Традиція приготування та споживання великодньої випічки “Трійця” з Ізяславської громади – обрядова паска, яка виконує також функцію оберега.
- Пісенна та обрядова традиція села Радошівка Ізяславської громади, що об’єднує всі покоління під час святкувань.
Обряд, який об’єднує покоління
Особливе місце в переліку посіла пісенна традиція Радошівки. Там немає поділу за віком – діти, батьки, бабусі й дідусі разом співають, жартують і готують страви до свята села.
Жартівливі пісні, у яких старші і молодші іронічно підколюють одне одного, стали частиною обрядової культури громади.
Як долучитися до збереження спадщини
У центрі культури наголошують – носієм живої спадщини може бути кожен. Якщо в родині або громаді зберігаються унікальні обряди, гастрономічні традиції, вишивка чи інші культурні практики, їх закликають подавати до обласного переліку.
Фахівці переконані: збереження і популяризація живої спадщини – це спільна відповідальність, адже саме вона формує українську ідентичність і передає її наступним поколінням.