Коли глядачі занурюються у світ театру, вони навіть не підозрюють, скільки годин ручної роботи, натхнення і командної взаємодії приховано в кожному костюмі на сцені. У швейному цеху Хмельницького театру імені Михайла Старицького цю магію творять Надія Мисько та Галина Загурська — майстрині, які ось уже 26 років кроять для акторів історії в тканині та оздобах.
Від ескізу до примірки — у цьому процесі кожен голос важливий. Модельєрка-конструктор Надія Мисько не приховує: робота кипить постійно, особливо коли поповнюють колекцію українського вбрання. Потрібно не лише створити новий костюм, а й встигати ремонтувати, оновлювати, нашивати та оздоблювати вже існуючі речі.
“Це українська сорочка, тому нашиваємо такі тасьми. Дуже часто треба міняти, дошивати, оздоблювати, дещо зашивати, щось ремонтувати”, — розповідає Надія Мисько.
У творчому цеху панує командний дух. Кожен виріб проходить етап колективного обговорення: майстрині завжди радяться між собою, як краще покласти крій, який відтінок обрати, чи доречно виглядає задуманий елемент.
“Обов’язково кажемо одна одній: як це краще, а як це вийде. Навіть, коли йде крій на столі, вдвох стаємо, вдвох радимося, як, до чого, куди”, — ділиться секретом командної роботи майстриня.
Майстриня з пошиття театральних костюмів Галина Загурська додає: за тиждень вони можуть відшити до трьох складних костюмів паралельно із кількома простішими. Але головне у театральному вбранні — це поєднання зручності, міцності та виразності. Адже актори часто змінюють образи просто за кулісами.
“Одяг має бути зручним, міцним, виразним, щоб артисти його багато разів одягали, за лаштунками швидко перевдягалися”, — наголошує Галина Загурська.
Останнім часом команда працює над оновленням сценічної колекції, у якій враховують сучасні тенденції моди. Над створенням образів разом із майстринями працює художниця по костюмах Олена Мурашкіна. Вона переконана: у цьому цеху немає неможливого, бо кожна ідея знайде втілення.
“Тканинку підібрали, дивись, підходить? Може, там і такого кольору є такий трикотажик. А ми зможемо ось так зробити? Звичайно, зможемо. Іншої відповіді я тут і не чула — ми все зможемо”, — розповідає Олена Мурашкіна.
Результатом спільної праці стають яскраві образи для вистав. Майстрині із задоволенням демонструють сценічний одяг, створений для “Ночі перед Різдвом”. Їхня гордість — це чоловіча свитка й жіночий костюм, які на сцені виглядають особливо вражаюче.
“Це наші вироби, вистава “Ніч перед Різдвом”. Це — чоловіча свитка, це — жіноча. А на сцені як вони гарно виглядають. Ну як можна не любити свою працю?” — ділиться емоціями Надія Мисько.
Завершення — це прем’єра. Саме там майстрині перевіряють, як їхня робота оживає під світлом софітів, і отримують справжнє задоволення від кожного вдало підібраного шва чи аксесуару.
За лаштунками театру триває щоденна праця й творення, результат якої — костюми, що дарують глядачам не лише естетику, а й віру в диво.