Цілющі купальські звичаї та містичні пошуки Перунового цвіту єднають українців із силами природи. У ніч з 23 на 24 червня мешканці Хмельниччини знову поринають у давню магію Сонця. Водночас віряни цього дня відзначають величне християнське свято. Збіг народних та релігійних дат в українській культурі породжує чимало дискусій про їхню сутність.
Суспільне з’ясовувало деталі походження свята, поспілкувавшись із директоркою Деражнянського міського історичного музею Лесею Долінською та речником Хмельницької єпархії ПЦУ священником Захарієм Залізним.
Православна церква України категорично не ототожнює народні гуляння з Різдвом Івана Хрестителя, яке святкують за новоюліанським календарем.
Цей день є унікальним для церковного року. За словами священника, загалом християнська традиція вшановує лише три народження.
“Ми святкуємо тільки три різдва в рік: Різдво Ісуса Христа, Різдво Божої Матері і Різдво Івана Хрестителя. Тому що він був і пророком, і був тим предтечею, який готував шлях для служіння Ісуса Христа”, – пояснив священник.
Представник духовенства наголошує на абсолютно різному походженні двох подій.
“Різдво Івана Хрестителя і Івана Купала не мають між собою нічого спільного. Це язичницьке свято, а це християнське свято. Можливо, десь назва Івана звучить співзвучно, але якихось традицій християнських, які були б схожі чи мали суміжність із язичництвом, немає”, – сказав він.
Традиційні купальські забави біля водойм церква вважає далекими від релігійних канонів.
“Стосовно народних пускань вінків, вони мають певні інші спрямування. Вони мають не зовсім християнські значення. Тому церква до цього не має жодного відношення”, – зазначити Захарій Залізний.
Християнська дата має чітке євангельське підґрунтя. Коли Діва Марія після Благовіщення відвідала Єлизавету, матір майбутнього хрестителя Ісуса, та перебувала на шостому місяці вагітності. Через це між двома Різдвами є чітка різниця у шість місяців.
“Є такий біблійний момент: після Різдва Івана Хрестителя день починає зменшуватися, а після Різдва Христового — збільшуватися. Тобто Іван Хреститель є Предтечею перед Ісусом Христом”, – пояснив священник.
Астрологічний зв’язок із періодами літнього та зимового сонцестояння тут очевидний. Отець Захарій підтверджує це цитатою зі Святого Письма.
“Не може людина нічого приймати на себе, коли не буде дано їй з неба. Ви самі мені свідки, що я сказав: “Я не Христос, але посланий перед Ним”. Хто має наречену, той жених; а друг жениха, який стоїть і слухає його, радістю радіє, почувши голос жениха. Оця ж моя радість сповнилася. Йому належить рости, а мені маліти”, – пригадав священник.
Натомість Леся Долінська зазначає, що купальські традиції сягають дохристиянської епохи, коли слов’яни обожнювали небесне світило.
“Цей день символізував вершину літа: найдовший день і найкоротшу ніч року. Наші предки вірили, що цього часу природа володіє особливою магічною силою, здатною очищати й зцілювати”, – зазначила Леся Долінська.
Музейниця стверджує, що прадавні обрядові дійства дійшли і до наших днів.
“На Поділлі, Волині та в багатьох куточках України юнаки та дівчата збираються ввечері біля річки чи в лісі. Дівчата прикрашають так зване “гільце” або “Купало” — зрізане молоде деревце чи гілочку, оздоблюючи його квітами, стрічками, солодощами й навіть колючками, щоб захистити від жартівливих парубків. Хлопці тим часом здобувають “живий” вогонь — розпалюють багаття тертям сухих гілок. Біля цього багаття молодь водить хороводи, співає старовинних купальських пісень і стрибає через полум’я парами, тримаючись за руки. Вогонь і вода — головні очищувальні сили цього свята, що мали відганяти зло й зміцнювати здоров’я”, – пояснила директорка.
Головним атрибутом свята для молодих дівчат залишається вінок.
“Дівчата збирали цілющі трави — м’яту, полин, барвінок, любисток та плели вінки з 12 рослин. Уночі вінки пускали за течією річки зі свічкою всередині: якщо вінок плив рівно — до швидкого шлюбу, якщо крутився чи тонув — коханий розлюбить, якщо плив найдовше — дівчину чекає найбільше щастя”, – пригадала Леся Долінська.
Найбільш таємничим залишається повір’я про міфічний цвіт папороті.
“За легендою, папороть цвіте лише одну мить у купальську ніч, і той, хто її знайде, матиме дар розуміти мову звірів і володіти таємницями природи. Кажуть, що нечиста сила оберігає цю квітку, тому здобути її можуть лише найвідважніші”, – пояснила директорка.
Попри численні історичні заборони, українська нація зуміла зберегти автентичні пісні, віру в дива та предківські ритуали.