Культура

Натхнення незалежності: як Наталія Бірюк у 1980-х шила українські прапори для хмельничан

1 хв читання
Натхнення незалежності: як Наталія Бірюк у 1980-х шила українські прапори для хмельничан

У 1980-х роках, коли синьо-жовтий стяг був символом опору і майбутньої незалежності, хмельничанка Наталія Бірюк ночами шила українські прапори у себе вдома. В ті часи купити національний прапор було неможливо, тому кожен із них був справжнім ручним виробом та актом віри у зміни.

“Були заряджені ідеєю руху до кращого життя, тому не було ані страху, ані втоми”, – згадує Наталія Бірюк. Перші прапори вона шила на швейній машинці, яку подарував чоловік. Саме він знаходив рідкісну тканину потрібних кольорів для майбутніх стягів.

У той період, коли українська ідентичність лише зароджувалася в суспільстві, саме такі ініціативи ставали особливо важливими. “Коли настав час для національного пробудження, хотілося підкреслити свою українськість. Але прапорів ніде не було, тому доводилося шити їх самим”, – каже Наталія.

Синьо-жовтий стяг, пошитий дружиною, брав із собою на мітинги її чоловік, рухівець Лев Бірюк. В ті роки кожен вихід із таким прапором був не лише ризикованим, а й знаковим – адже це вже не був радянський чи червоно-синій прапор УРСР, а символ майбутньої незалежної України.

“Прапор говорить дуже багато про твою свідомість, не про інтелект, не про розум, а про свідомість. Він об’єднує і гуртує”, – говорить Лев Бірюк. За його словами, із цим прапором люди йшли з почуттям впевненості, адже це був виклик системі й символ змін.

Наталія Бірюк пригадує, що найбільше вони з чоловіком мріяли саме про незалежність України. “У такому дусі жили ми й діти, всі були заряджені ідеєю змін в країні, ідеєю руху до кращого життя. Той прапор ще не був офіційно визнаним, тому був певний ризик. Були знайомі, які прямо казали: з вашою діяльністю опинитеся у в’язниці, а діти – в дитбудинку”, – зізнається жінка.

Попри можливу небезпеку, страху не було. Прапори Наталія шила ночами, коли родина вже спала: “Вдень треба було йти на роботу, потім домашні справи, діти… А коли всі лягали спати, я могла сісти за машинку і шити. Це була моя власна боротьба, мій особистий внесок у майбутнє”.

Скільки саме прапорів пошила — Наталія Бірюк вже й не пам’ятає. Вона зізнається, що ці стяги не збереглися, але символіка завжди залишається з її родиною. “Тепер прапор у нас куплений, але він завжди поруч. Якщо буде треба — я знову сяду за швейну машинку і пошию”, – усміхається Наталія. Її машинка й досі працює, готова знову служити символу свободи.

Зараз, на будинку сім’ї Бірюків, як і багато років тому, майорить український прапор — вже офіційний символ держави, незалежність якої колись шила Наталія своїми руками, вірячи, що рух до кращого життя обов’язково здійсниться.

Схожі записи
Культура

Секрети красилівських тунелів: як радянська влада замурувала кілометровий хід до палацу Сапєг

Старовинний хід підземелля повністю замурували у 1960-х роках. Радянські посадовці ухвалили таке рішення з міркувань безпеки під час повоєнної забудови міста Красилів….
Культура

Мистецтво протидіє агресії: у Хмельницькому відкриють виставку унікальних картин для збору на БПЛА

Для допомоги українським військовим митці використовують нестандартні інструменти. Хмельницька громадська організація “Armdrones” невдовзі отримає суттєву фінансову підтримку від місцевих шанувальників мистецтва. Ця…
Культура

Меджибіж та Китайгород змагатимуться за звання найкращих туристичних сіл світу

Світове визнання наближається до Хмельниччини. Всесвітня туристична організація ООН оцінить унікальні українські локації в межах глобальної престижної ініціативи The Best Tourism Villages…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *