У селищі Маначин на Волочищині досі готують страву, яка для місцевих є значно більшою, ніж просто вечеря. Йдеться про маначинські лежні — обрядову їжу Святвечора, традиція приготування якої передається в родинах уже кілька поколінь.
Ця кулінарна практика не зникла разом із часом і змінами побуту. Навпаки — вона отримала офіційне визнання та внесена до переліку нематеріальної культурної спадщини Хмельниччини.
Про лежні детально розповідала мешканка Маначина Людмила Яківна Лисак. Вона згадує, що бачила цей процес ще в дитинстві — так готувала її прабабця. Тепер традицію підтримує вже її родина, хоча охочих братися за цю справу стає дедалі менше.
За словами господині, страва вимагає часу і терпіння, тому її нині готують нечасто. Та попри це, у їхній родині лежні залишаються незмінною частиною Святвечора.
Підготовка починається за кілька днів. Сир для начинки потрібно засолити заздалегідь — на два-три дні. Лише після цього можна переходити до тіста, яке в Маначині називають лемішкою.
Для неї беруть гречану і пшеничну муку в однаковій пропорції. Окремо кип’ятять підсолену воду і поступово всипають муку, постійно помішуючи. Людмила Яківна й нині користується дерев’яною кописткою, яка дісталася ще від прабабці.
Начинку готують із відвареної картоплі, яйця та засоленого сиру. Все ретельно перемішують, після чого формують палянички з тіста, кладуть усередину начинку і обсмажують на невеликій кількості олії.
“Смажити лежні потрібно недовго, бо картопля вже готова, а лемішка зварена. Їсти їх можна з чим завгодно, але найчастіше ми подаємо зі сметаною”, — розповідає Людмила Лисак.
Цікаво, що навіть відстань не стала перешкодою для збереження родинного звичаю. Донька Людмили Яківни нині живе за кордоном, однак і там на Святвечір готує маначинські лежні.
Для мешканців селища ця страва — не лише про смак. Це спосіб втримати зв’язок із предками, передати пам’ять і залишити живу традицію у сучасному світі.